Я люблю Україну свою
Я колись на землі народився
У своїм солов’їнім краю
За моє босоноге дитинство
Я люблю Україну свою.

Тут я вперше піднявся на ноги,
Тут завжди на своєму стою.
За поразки мої й перемоги
Я люблю Україну свою.

Приспів:
Я у пісню слова переллю
І повторить за мною крилато
І Дніпро, і Донбас, і Карпати -
Я люблю Україну свою!

То сміюсь, а то плачу від болю,
Знаю я, що живу не в раю,
Але як би не склалася доля
Я люблю Україну свою!

Незнищенна вона і священна,
Я з долонь її музику п’ю,
І одна тільки правда у мене -
Я люблю Україну свою!

Приспів

Сьогодні на душі так світло,
Сьогодні на душі так ясно,
Зоря ранкова вже розквітла,
Зоря вечірня ще не згасла.
Забулися старі образи,
Зібралися найкращі друзі,
І знову ми сьогодні разом
У доброму й тісному крузі.

Приспів:
У нас сьогодні свято
Таке веселе свято,
Не будем сумувати,
А будем святкувати!
У нас сьогодні свято
Таке веселе свято,
Ми будем жити і не тужити,
І будем святкувати.

Хай музика до ранку грає,
Хай музика летить за обрій,
Людей поганих тут немає,
Сьогодні з нами тільки добрі.
А добрі люди всі веселі,
А добрі люди всі хороші,
Дай, Боже, щоб у нас в оселі
Водилися любов і гроші!

Приспів. (2)

Два птахи
В небесах летіли
Якось на зорі,
Якось на зорі.
Два птахи
Відпочити сіли
У моїм дворі,
У моїм дворі.

Приспів:
Білий-білий птах,
Чистий, як світання.
Чорний-чорний птах,
Тихий, як печаль.
Білий-білий птах,
Моя любов остання,
Чорний-чорний птах,
То мій найперший жаль.

Два птахи
В очі заглядають,
Але все дарма,
Але все дарма,
Два птахи
Щось про мене знають,
Але слів нема,
Але слів нема.

Приспів

Два птахи
Крилами змахнули –
І не стало їх,
І не стало їх.
Два птахи,
Ви мене забули
В небесах своїх,
В небесах своїх.

Короткий вечір тихо згас
І знову ніч на виднокрузі.
Я лину подумки до вас,
Мої близькі й далекі друзі.
Я кличу вас до себе в дім
І відкриваю двері тихо,
І відчуваю дивну втіху
У серці стомленім моїм.

Приспів:
Друзі мої, друзі мої,
Нам треба зустрічатися частіше!
Друзі мої, друзі мої,
Для мене ви на світі наймиліше.
Друзі мої, друзі мої,
Я з вами разом і сміюсь і плачу,
Друзі мої, друзі мої –
Моя надія і моя удача!

Я буду вдячний небесам,
Допоки є моря і доли,
За те, що з лихом сам на сам
Не залишався я ніколи,
Що поруч билися серця
В часи зневіри і огуди,
Що є на світі справжні люди,
Яким я вірний до кінця.

Був і він в зеніті слави,
І йому кричали "Браво!"
І на сцену квіти кидали жінки.
А гітара ревнувала
І його не відпускала,
Притулившись до гарячої щоки...

Грай
Музику свою,
Сивий Музикант!
Ти в рідному краю,
Наче емігрант.
Грай
Про свою печаль,
Про свої жалі,
Грай – людям додавай
Щастя на землі!

Все змішалось в ріднім домі,
Як у грішному Содомі,
І не знати, це початок, чи кінець?
Призабуті давні п’єси,
Серенади й полонези –
Іншу музику диктує гаманець.

Вже втомились пальці білі.
Де ви, давні друзі милі,
Хто в могилі, а хто просто за бугром,
Та Маестро вірить свято,
Якщо він покине грати,
То усе це не закінчиться добром.